Аналіз вірша Тютчева «Нам не дано передбачити…»

Федір Тютчев прославився не тільки своїми чудовими віршованими роботами. Паралельно з літературною діяльністю, він брав участь у дипломатичних відносинах. Поет представляв інтереси Росії, вважався державним діячем. Також, в душі автора жив філософ, який постійно шукав відповіді на питання буття. Тютчев завжди прагнув знайти гармонію, як у своєму внутрішньому світі, так і в навколишньому середовищі.

Перебуваючи в пориві роздумів, коли його світла голова була заповнена натхненням та якоюсь просвітленням, поет створює вірш «Нам не дано передбачити… ».

На даному етапі творчості Тютчева можна сміливо називати старим. Він був мудрий і досвідчений. Однак цими нажитими якостями автор не зміг скористатися для особистих благ. Невеликий вірш висловлює думки автора, однак, не від однієї особи, а від загального поняття «людина».

Тютчев говорить про те, що люди наділені прекрасним даром – мовою, однак, передбачити, як будуть сприйняті ті або іншим слова не може ніхто. Адже за допомогою звичайного слова можна підбадьорити, превозвысить ближнього. Або ж навпаки, принизити і знищити. Одне лише слово може згладити серйозний конфлікт або ж розпалити вбивчу війну. Тільки ось одна біда – чоловік так і не навчився керувати своїм словом. І про це Тютчев – дипломат знає з упевненістю.

На думку поета, дар керувати своїм словом дається лише обраним людям. Саме вони можуть гідно впоратися з такою унікальною можливістю. А всім іншим, слово допомагає збудити ту доброту, чесність і справедливість, які нерідко таяться в глибині душі.

Дивіться також:  Аналіз вірша Тютчева «Близнюки»