Аналіз вірша Тютчева «Листя»

Віршована робота «Листя» була написана Тютчева ще в зовсім юному віці. Хлопчику виповнилося 17, коли з-під пера талановитої руки з’явилися такі чудові рядки.

Спочатку вірші читач являє засніжений ліс, який повністю покритий білим килимом. Але, опускаючись вниз по рядках, ми розуміємо, що опис прекрасної пори року відбувається досить дивно. Виявляється, автор не бачить у зимовій картині нічого чарівного. На його думку, зелені голки, припорошені снігом, викликають жалість і здаються мертвими. Тютчев пише про те, що осики та берези чинять набагато хитріше, передчасно скидаючи свої пожовкле листя.

У другій частині вірша, поет порівнює людину і природу. На той момент Тютчев був дуже юним хлопцем, однак, на душі його скреблися кішки, і він відчував себе виснаженим старцем. Поет порівнює людські життя з тими листами, які змушені пожовтіти і осипатися. Точно також відбувається і з людиною. Він живе, радіє життю, веселиться і не спить. Однак настає той час, коли сили покидають енергійних людей і ті перетворюються у безпорадних і жалюгідних людей похилого віку. У кінці життя людина відчуває лише неміч і постійно хворіє.

Думаю, автор боявся такого стану. Він ніяк не хотів опинитися в’ялим і безпорадним. З цієї причини, Тютчев пише про те, що краще б того жовтого листу швидше бути зірваним і не нудитися на гілці. Він порівнює лист з літнім чоловіком, якому набагато простіше піти з життя швидко і раптово, не відчуваючи ганьби старості.

Під час написання вірша «Листя» поет сподівається на те, що смерть застане його набагато раніше того моменту, коли він перетворитися на примхливого і хворобливого діда. Він вірить у те, що його життя закінчиться раптово. Тільки в цьому випадку він не встигне проаналізувати помилки і недоробки минулого! Проте доля вирішила зробити зовсім інакше. Тютчев двічі пережив інсульт. І після другого нападу вже не зміг оговтатися. Останні дні свого життя він повністю залежав від допомоги рідних і близьких, адже тіло його вже не виконувало жодних команд.

Дивіться також:  Аналіз вірша Тютчева «Свята ніч на небосхил зійшла...»

Кожному з нас приготовано свій життєвий шлях! І протистояти йому дуже даремно!