Аналіз вірша Пастернака «Нобелівська премія»

Борис Пастернак – один з небагатьох російських поетів, який удостоївся Нобелівської премії. Цією знаменною подією був відзначений 1958 рік. Тим не менш, письменник не отримав визнання або матеріальної винагороди через цькування з боку Радянської влади. Перед отриманням премії Пастернак Б. закінчив роботу над романом «Доктор Живаго», який став поштовхом до гонінь. Твір заборонили на території СРСР, але за кордоном воно швидко набрала популярність. Невдовзі письменника звинуватили в зраді Батьківщині, а до цькування властей приєднуються і колеги, які ще недавно захоплювалися творчістю Бориса Леонідовича.

Ці обставини Пастернак Б. відобразив у вірші «Нобелівська премія», написаному в 1959 році. Воно відноситься до автобіографічної лірики. Тема вірша – безневинна людина під тиском влади. Автор показує, як політична цькування може відрізати людини від усього світу, стверджує силу волі, завдяки якій той продовжує жити, тая в серці надію, що дух добра переможе зло.

Ключовий образ вірша «Нобелівська премія» — ліричний герой, який повністю зливається з образом автора. Неважко здогадатися, що перед нами зрілий чоловік, що бачив багато на своєму віку. На немолодий вік натякають рядка «Але і так, майже біля гробу, // я Вірю…». Ліричний герой порівнює себе зі звіром у загоні, якого відрізали від волі і світу. Гонитва за ним триває, але людина наскільки втомився, що йому все одно, що буде далі. Єдине питання, яке турбує героя, за що він платить такою ціною. Адже він не вбивця і злодій».

Борис Пастернак дуже любив Батьківщину, присвятив її безліч рядків, тому в аналізованому вірші заявляє: «Я весь світ змусив плакати // Над красою землі моєї». І Нобелівська премія – нагорода за оспівування рідних просторів. Він впевнений, що справедливість рано чи пізно переможе, тому не здається навіть «майже біля гробу».

Дивіться також:  Жіночі образи в романі Пастернака «Доктор Живаго»

У вірші жодного разу не йдеться про те, хто переслідує героя, відрізаючи йому всі шляхи, тільки знаючи біографію можна повністю усвідомити зміст твору, відчути його емоційне навантаження.

Для донесення ідеї Пастернак Б. використовує художні засоби: метафори («мені назовні ходу немає», «я весь світ змусив плакати…»), порівняння («я пропав, як звір…»), епітет (ліс «темний»). Вірш не рясніє стежками, адже вони лише доповнюють зміст вірша, допомагають створити відповідну атмосферу.

Твір складається з чотирьох катренів з перехресною римою, віршовий розмір – чотиристопний хорей. Інтонаційний малюнок вірша спокійний, лише один раз автор дозволяє собі вжити питальне речення. Воно має риторичне відтінок, так як зрозуміло, що відповідати ніхто не збирається.

Вірш «Нобелівська премія» Б. Пастернаку автобіографічний, але загнаний владою людина – не єдиний приклад в часи Радянського союзу. Поетові вдалося повно передати психологічний стан таких людей і обставин їх життя.