Вірш «Тиша» Н. Некрасова було написано в 1957 році, коли послабився вплив цензури. У поета з’явилася можливість написати твір, головним чином якого є народ, нещодавно пережив севастопольську битву. В аналізованому вірші ліричний герой порівнює батьківщину і життя за кордоном. Варто відзначити, що до 1864 року поет не залишав межі батьківщини, тому відображені почуття – лише припущення.
Тема твору – любов до батьківщини, состраданье до людей, які пережили воєнні події. Автор показує, що місця краще, ніж рідні терени не знайдеш по всій землі, стверджує, що треба боротися за свободу і щастя своєї землі і благо співвітчизників.
Дослідники творчості Н. Некрасова називаю цей вірш поемою. Ключову роль в розкритті ідеї відіграють образи ліричного героя і народу. На початку твору «Тиша» ліричний герой милується безкраїм простором жита, що «лікує» його душу. Рідні простори він порівнює зі Середземним морем, яке так і не змогло приміряти горі героя. Серце ліричного героя тягнеться до суворих пейзажам вітчизни, її церков. Храми в даному вірші представляються як лоно руської землі, куди народ приходить вилити свою тугу і отримати допомогу від Христа.
Картини степу навіюють ліричному героєві спогади про воєнні часи. Тут розширюються межі образу народу, який готовий пожертвувати найдорожчим для Батьківщини. Русь посилає своїх синів на бій, віддає останні припаси. Битві автор відводить лише кілька рядків, а після каже про мертвої тиші, яка огорнула простори після битви. Дивлячись на підсумки війни, ліричний герой впевнено називає народ героєм, не виділяючи його окремих синів.
В останніх рядках з’являється образ орача, який є узагальненням трудового народу. Він трудиться, полегшуючи свій одноманітний працю піснею. Автор зауважує, що працює той без особливого насолоди, але праця його благородний, бо служить для блага інших.
У вірші кілька разів згадується тиша, яка змінюється в залежності від подій. На початку твору вона уособлює спокій і благодать, дані рідними краями, після війни висловлює скорботу і полегшення, а в кінці символізує мир.
Поема «Тиша» – одне з небагатьох творів Н. Некрасова, пестреющих художніми засобами. Для відтворення російської природи і передачі своїх емоцій автор використовує метафори («гомін сумління за мною по п’ятах біг», «шепоче голос неземний», «Христос накладе руки»), епітети (почуття віри «чисте», аромат «смолистий»), порівняння («жито кругом, як степ жива»). Трепетне ставлення до Вітчизни виражається за допомогою риторичних звертань, розкиданих по тексту.
Твір складається з чотирьох частин (поділ відповідає змісту), кожна з яких ділиться на куплети. Н. Некрасов використовує перехресне і паралельну риму, віршовий розмір – чотиристопний ямб.
У вірш «Тиша» поступово створюється цілісна панорама батьківщини Н. Некрасова, в якій автор відображає природу, народ, історію, культуру і віру.
