Аналіз вірша Некрасова «Нестиснений смуга»

«Нестиснений смуга» – одне з багатьох віршів Н. Некрасова, розвиваюче селянську тему. Воно вийшло з-під пера в 1854 році. Поет виріс в родині поміщика, який жорстоко поводився не тільки з селянами, але і з членами своєї сім’ї. Микола Олексійович з дитинства спостерігав за важкою працею людей і їх стражданнями. Він рано залишив поріг рідного дому, але ніколи не забував про біль і страждання, побачених там колись.

Тема аналізованого вірша – хліборобську працю в умовах кріпацтва. Автор показує, як важка праця підривав здоров’я селян, хворі люди не були потрібні поміщикам.

У центрі твору незвичайний персонаж – нестиснений смуга. До неї автор підводить читача поступово. Спочатку він подає похмуру осінню замальовку природи: голий ліс і порожні поля, навколо тиша, адже навіть граки вже відлетіли на південь. Така картина природи навіває тугу. Посеред поля самотньо видніється смуга колосків, але вона не радує око, а «сумну думу наводить». За смугою спостерігає ліричний герой, в якийсь момент йому здається, що колосся перешіптуються між собою.

Розмова рослин сумний. Їм набридло слухати завірюху осені і схиляти до землі свої голівки. Колосся згадують про своїх стислих братів, порівнюють себе з ними. Вони усвідомлюють, що не гірше за інших, але не розуміють, чому їх кинув незжатими. Від цього колоски стає прикро.

Вітер приносить колосків відповідь. Він з сумом розповідає, що орач захворів, адже «не по силам роботу затіяв». Тепер же у нього немає сил ні їсти, ні пити. Хлібороб дуже схуд, його руки тепер нагадують батоги. У чоловіка пропав голос і згасли очі. Тепер залишається тільки згадувати, як колись хлібороб душевно виводив свою пісню на полі. Описом змученого хлібороба закінчується аналізований твір. Автор не говорить, одужав чоловік чи ні, про це читач повинен здогадатися сам. Хоча портрет худого орача з погаслими очима наводить на думки про його смерть.

Дивіться також:  Аналіз вірша Некрасова «Помру я скоро. Жалюгідне спадщину...»

У вірші є і людські образи, і образи, взяті з природи. Для створення їх поет використовує різноманітні художні засоби. Головну роль відіграють уособлення, за допомогою них Н. Некрасов оживляє колосся та вітер: «шепочуть колоски один одному», «вітер несе їм сумний відповідь». Метафори допомагають зобразити портрет изнеможенного орача: «руки… висохли в тріску», «очі потускли», «хробак йому серце хворе смокче». Допоміжну роль відіграють епітети: «пізня осінь», «осіння хуртовина», «хлібні зерна», «тужлива пісня». Порівняння в тексті лише одне: руки, «як батоги».

Аналізований вірш складається з п’ятнадцяти двовіршів. Кожна строфа є продовженням попередньої. За змістом її можна поділити на три частини: короткий пейзажне вступ, розмова колосків і відповідь вітру. Написані рядки трехстопным дактилем, що уповільнює темп оповідання, додає йому смутності. Для передачі сумного настрою також використовується алітерація приголосних «з», «с», «ч».