Аналіз вірша Некрасова «Давно — знехтуваний тобою…»

Любовна лірика ніколи не займала почесне місце в творчості Н. Некрасова, але була прекрасним способом відкрити свою душу хоча б на папері. Особисте життя Миколи Олексійовича складалася важко із-за особливостей його характеру. Він був схильний до апатії, іноді зривався і проводив ночі безперервно за картковими іграми. Тим не менш, на одному з званих вечорів поет познайомився з Авдотьей Панаєвої, дружиною відомого франта Пітербург. Жінка була гарна собою і одразу ж полонила серце молодого Некрасова. Микола довго добивався її кохання. Щирість своїх почуттів він довів, що коли кинувся в річку під час однієї з прогулянок. Незабаром серце Авдотьї розтануло, і Микола переїхав до Панаєвим. Вони так і жили втрьох протягом 15 років, що викликало чимало обурень. Після смерті Івана Панаєва Авдотья кинула Миколая, залишивши глибокий слід в його душі. Ця незвичайна історія кохання назавжди залишилася в рядках вірша «Давно – знехтуваний тобою…».

Тема твору – страждання, спричинені нещасливим коханням. Н. Некрасов показує, які страждання може приносити людині світле почуття, стверджує, що воно може легко вбити душу і штовхнути людину до самогубства.

Ключовий образ вірша «Давно – знехтуваний тобою…» — ліричний герой, прототипом якого є сам автор. У перших рядках читач зустрічає ліричного героя, який наодинці йде по берегах річки, згадуючи сумні моменти своїх любовних відносин. Стає зрозуміло, що він хоче покінчити з собою, але його зупиняє страх перед раптово потемнілими хвилями. Здається, самі небесні сили прийшли на допомогу. Хвилі не дарма стали перепоною на страшному шляху – незабаром кохана відповіла взаємністю.

У творі немає портрета коханої, єдина деталь – її благословення на адресу хвиль, які врятували ліричного героя. Ця деталь показує, що дівчина любила його. Але щастя тривало недовго і чергова невдача в коханні знову приводить ліричного героя до обриву. На цей раз хвилі не відлякують, а манять, що виразно вказує на внутрішній стан героя. Зробив він задумане, залишається тільки здогадуватися.

Дивіться також:  «Про двох великих грішників» (аналіз легенди з поеми Некрасова «Кому на Русі жити добре»)

Для передачі своїх почуттів автор поєднує психологічні штрихи і пейзаж, які доповнюють один одного. Реалізуються вони за допомогою метафор: «повний думою роковою», «страх мене зупинив», «кохання і щастя повні», «вбита душа». Інших художніх засобів автор не використовує, адже його мета – не прикраса, а передача почуттів.

Вірш «Давно – знехтуваний тобою…» не ділиться на куплети, що відповідає змісту. Всі рядки об’єднуються в цілісний монолог, створений з спогадів і хвилинних переживань. Н. Некрасов використовує перехресне риму, віршовий розмір – чотиристопний ямб. Ритм вірша гармонізує із загальним настроєм тексту.

У вірші «Давно – знехтуваний тобою…» авто зумів розповісти половину свого життя, але зрозуміти твір повно можна тільки враховуючи біографічну основу.