Аналіз вірша Некрасова «Батьківщина»

Миколи Олексійовича дуже часто відносять до найбільш яскравих поетів – реалістів, які у своїх творчих роботах зображували справжній стан речей. Поет ніколи не додавав фарб, а завжди правдиво описував сумну і мізерну життя звичайного селянина, яка явно контрастувала з життям поміщиків.

Серед його літературних праць з’являється вірш «Батьківщина». Зміст його був написаний вже досить зрілою людиною, який міг об’єктивно оцінити стан речей, проаналізувати все те, що його оточує.

Поринаючи в дитячі мрії, Некрасов не міг згадати нічого яскравого і світлого. У його родині батько був справжнім тираном, який керував усіма навколо, іронізував не тільки над селянами, а й над рідними. Мати Некрасова була розчарована в такому союзі і постійно зазнавала нестерпні гноблення.

Маленький Микола вже з того часу став асоціювати батьківщину з чимось темним і похмурим. Він навчився терпіти, проте, став і ненавидіти. Мати поета, незважаючи на багаторазові знущання чоловіка, ніколи не наважувалася піти проти його слова. Вона говорила про те, що всі ті випробування, які зміг винести людина, можна просто пробачити передсмертним пошепки.

У віршованій роботі «Батьківщина» автор неодноразово згадує сцени з дитинства, які повели в могилу не тільки його мати, а й інших коханок батька–тирана. Єдиним захистом і втіхою для маленького Миколи була няня. Однак і її існування Некрасов вважав марним, адже вона давала надію на краще. Однак, такого не знаходилося навколо, в тій ненависті і злості. Свої дитячі роки, поет згадує з поганими емоціями.

Відвідавши в черговий раз своє рідне, разрушающееся маєток, Микола Олексійович зітхнув з полегшенням. Тепер він може назавжди поховати ті жахливі спогади з дитинства, які навіюють холод, біль і смуток. Він порівнює себе з нещасним селянином, адже абсолютно безправний у своєму родовідному маєтку. Молодий поет утік в Санкт–Петербург і неодноразово був проклятий батьком. Виявляється, в будинку тиранічного Некрасова не захотів жити ніхто із спадкоємців. А пов’язано це з тими жахливими, страшними спогадами, які навіюють тільки холод і біль.

Дивіться також:  Аналіз вірша Некрасова «Про Муза! я біля дверей труни!...»