Аналіз вірша Маяковського «Розмова з фінінспектором про поезію»

Володимир Маяковський ставився до тих людей, які дійсно вважали поезію потрібної і впливовою. Він підтримував думку про те, що за допомогою віршованих робіт можна відкрити очі оточуючим, можна донести сенс життя до людей. Він завжди вважався яскравим прихильником революційних подій, тому, був категорично проти соціальної рівності, яку намагалася пропагувати радянська партія. Маяковський вважав кожної людини, і себе в тому числі, окремою індивідуальністю, зі своїми особливостями і відмінностями. В одній зі своїх віршованих робіт, автор ще раз акцентував увагу на тому, що талановиті люди, тобто поети, є окремою кастою, окремим прошарком, і не можна прирівнювати їх до інших людей.

Що стало поштовхом до створення вірша «Розмова з фінінспектором про поезію»? Це був факт введення загального податку, що поети повинні були платити так само, як і селяни. З отриманого гонорару за свої творчі роботи, вони зобов’язані були поповнювати державну казну. Таке нехтування просто обурило поета. Він не міг зрозуміти, чому повинен ділитися і так крихітним заробітком. До того ж, він зовсім не хотів бути схожий на звичайного селянина, який щорічно платить податки за все, чим користується, і що виростив.

При спілкуванні з інспектором, Маяковський намагається пояснити йому, що його праця також тяжек, як і працю інших людей. Поет використовує папір, нищить чорнило, а також, розтрачує свої душевні сили. Адже без душі, віршовані роботи перетворяться у звичайний текст, нікому не цікавий і не придатний до життя.

Маяковський просто обурений тим числом питань, на які потрібно відповісти в анкеті фінінспектора. Адже поет не може підрахувати кількість сил, яке він витрачає для створення хоча б одного вірша. Адже з часом, творчі здібності також зношується. Як розрахувати вартість таких витрат?

Дивіться також:  Аналіз вірша Маяковського «Сергію Єсеніну»

Автора хвилює думка про те, що він втрачає дорогоцінний час, який можна витратити на створення чергового мистецького шедевру. Замість цього, він підраховує витрати для скарбниці. В його голові прокрадається думка про те, а раптом створені віршовані роботи не будуть популярними і про них ніхто вже не згадає. Саме тому, автор відносить себе до лав найбідніших селян. Адже їм доводиться віддавати набагато більше державі, ніж вони заробили насправді.