У 1910 році одна з творчих робіт Осипа Мандельштама під назвою «Silentium» була вперше надрукована в журналі й оголена для загального огляду.
Так як Осип Емільович був шанувальником віршованих робіт Федора Тютчева, зовсім не дивно, що в його арсеналі робіт з’явилося вірш з подібною назвою. Розрізняються вони лише наявністю і відсутністю знака оклику в кінці назви.
І так, про що ж мова, ким є та, про кого пише автор?
Версій з цього питання дуже багато. Серед літераторів ведуться суперечки, однак, найчастіше прослизає думка про те, що вона у вірші «Silentium» – це любов – найпрекрасніше почуття, яке тільки може наповнювати душу людини.
На основі чого зроблені такі висновки? У рядках Осип Емільович говорить про образ Афродіти. А саме вона є втіленням богині любові і донині.
Далі, проводячи аналіз віршованих рядків, читач знайомиться з думками автора про «першооснові життя», до складу якої входить саме любов. Вона покликана поєднувати, створювати щось нове.
Також, на допомогу визначення героїні вірша «Silentium» приходить і інша творча робота Мандельштама під назвою «Безсоння. Гомер. Тугі вітрила …». Про що йдеться в її рядках? Однозначно, про кохання! На думку Осипа Емільович, любов надзвичайно схожа з музикою, зі словом, яке може творити справжні літературні чудеса.
Автор намагається донести думку про те, що любов здатна на все, вона може сплести воєдино і музику і поезію і це дасть приголомшливий результат.
