Аналіз вірша Мандельштама «Мені холодно. Прозора весна… »

Лірика Мандельштама майже завжди має відтінок смутку, але не позбавлена віри в краще.

У житті поета важливе місце займав Петербург. Він любив це місто і важко переживав його занепад.

У вірші «Мені холодно. Прозора весна…» ліричний герой говорить про свої відчуття під час настання весни в Петрополе. Так поети часто називали Петербург, простуючи до античних традицій.

Твір починається одкровенням героя – «мені холодно». Все подальше слід сприймати виходячи з цього відчуття. Холодно може бути від того, що була рання весна, ще прозора, так як дерева тільки починали одягатися в зелених пух. Далі йдеться про почуття легкого відрази до Неви. Чому річка улюбленого міста раптом стала ховали героя? Швидше за все, причини суб’єктивні – холодно не тільки тілу, але й душі як наслідок все сприймається з роздратованістю. Мандельштам турбувався за долю держави, збереження культурних і моральних цінностей.

Крім того, варто враховувати, що вірш написано в 1916 році. Це був складний напружений час – ще тривала Перша світова війна назрівала революція. Люди, особливо творчі натури, наче передчували біду. Таким був і Мандельштам.

У творі стикаються природа і цивілізація: вільне спочатку стихія води змушені битися про міські стіни; летять бабки і миготять автомобілі. Природні стихії непідвладні людині, ніколи не знаєш, коли з спокійного стану вони перейдуть у бурхливий, всеразрушающее. Революційні настрої 1916 року подібні природним стихіям – вони мали таку ж силу.

Лірика сповнена відчуттям переходу від зимового часу до весняного. Цікавим є і образ зірок, їхні золоті шпильки привертають увагу героя. Зірки є символом неземного, піднесеного. Небесні зірки, на жаль, не здатні перемогти «важкий смарагд» води. Вода для поета більш реальна, втілює соціальні сили.

Дивіться також:  Аналіз вірша Мандельштама «Ленінград»

Вірш спочатку складалося з трьох частин, але до збірки потрапили тільки дві. Іноді частини сприймаються як окремі вірші.

Якщо перший компонент має лише відтінок смутку, то другий драматичним. Ліричний герой передчуває, що його рідне місто скоро втратить свою красу й духовні орієнтири.

Осип Мандельштам любив Петербург і сподівався, що смутні часи пройдуть – і відродиться його принадність.