Аналіз вірша Ахматової «Я не кохання твій прошу…»

Віршована робота А. Ахматової «Я не любові твоєї прошу … » побачила світ у 1914 році. У цьому творі поєднуються справжні, щирі почуття поетеси, які гармонійно переплітаються з поетичною творчістю.

Вже з перших рядків читач відчуває ту печаль, смуток, яку відчуває героїня вірша. Вона розлучилася з коханою людиною за його ініціативою. Він знайшов собі іншу жінку. За словами героїні зрозуміло, що та інша зовсім недалека і незрозуміла особа. Ахматова називає її дурепою.

У своїй віршованій роботі Ахматова приділяє увагу саме образу головної героїні. У читача складається двояке враження про неї. З одного боку, це нещасна, покинута жінка, яку печаль переповнює. З іншого боку, Ахматова описує героїню, як мудру, сильну жінку, яка не стала ховатися за завісою образ і розчарувань.

Поетичний дар, яким була нагороджена героїня, допомагає їй переосмислити, впоратися зі трапилася бідою. І тепер вона вирішила, що розрив відносин є остаточним. Навіть якщо її улюблений схаменутися і повернеться, вона вже не прийме його. Адже коли-то раніше, рідна людина відмовився від її справжньої любові, навіщо ж тепер все повертати! Після припинення відносин, героїня змогла подивитися на них з іншого боку, переоцінити та переосмислити.

При написанні даного вірша, Анна Ахматова використовує надзвичайна розмаїтість метафор і епітетів. Вони посилюють емоційне навантаження римованих рядків. Так само, читач звертає увагу на присутність риторичних запитань, на які поетеса шукає відповіді. Цей вірш настільки виразно, що залишає довгу пам’ять про себе у серцях читачів і любителів творчості Ахматової.

Дивіться також:  Традиції «літературних памяток» в поемі А.ахматової «Реквієм»