Аналіз твори Ломоносова «Вечірній роздум про Божому величності при нагоді великого північного сяйва»

Про постать Михайла Ломоносова можна говорити нескінченно. Він володів рідкісним талантом мислити раціонально, і в той же час йому не була чужою лірика. Ломоносов вважав, що не лише наукові праці, але і поезія повинна служити вітчизні, приносити користь.

Однак у 1743 році трапився прикрий випадок, внаслідок якого великого вченого уклали під варту. Ломоносов був відомий своїм крутим норовом і принциповістю. Через суперечки з іноземними вченими йому довелося провести 8 місяців за ґратами. Але навіть цей складний період він проводить з користю: пише наукові праці та вірші. Саме тоді було написано твір «Вечірній роздум про Божому величності». Незважаючи на згадування Господа в назві, церква висловлювала обурення з приводу цього твору. Так як багато роздуми Ломоносова про будову Всесвіту носили матеріалістичний характер.

Поет не заперечує існування Бога, але також вірить і в науку. Можна припустити, що Ломоносову була близька філософія деїзму. Він не визнавав релігійний догматизм, але захоплювався природою, яка не могла виникнути нізвідки.

Ода починається з образного опису настання ночі: «своє обличчя приховує день». Вечірнє небо разюче: відкривається безодня, зірок повна. Поет каже, що зіркам немає числа, а безодні – дна. Ліричний герой не просто так розмірковує про Всесвіт саме ввечері. Адже в цей час людина не так обтяжений справами, і може задуматися про щось по-справжньому Велике.

Оповідач порівнює себе з піщинкою в море, малою іскрою. Він всього лише частинка всесвіту, але хоче дізнатися про її таємниці, тому заглиблений у безодню. У спробі знайти відповіді, він губиться і стомлюється від думок.

Авторські роздуми про існування різних світів видно в рядку: «Там безліч різних світів». Михайло Ломоносов посилається на думку «премудрих» людей, які вважають, що у Всесвіті не одне Сонце горить, а незліченна кількість.

Дивіться також:  Аналіз твори Ломоносова «До статуї Петра Великого»

Багато уваги в оді приділяється роздумів про природу північних сяйв. Це незвичайне, навіть парадоксальне явище не давало спокою Михайлу Ломоносову. Він вивчав праці різних науковців з цього приводу. У творі ми бачимо відсилання до теорії Християну фон Вульфа, який вважав, що явище відбувається через «тонких випарів»: «сонячним промені блищать, схилившись крізь повітря до нас густий».

А рядок «Іль огрядних верхи гір горять» стосується теорії вчених Бреславля. Вони пов’язували північні сяйва з вогнями вулкана, які відображаються в морських льодах.

Автор так само і пропонує свою теорію. Ломоносов вважав, що природа такого незвичайного явища криється в електриці: «І гладкі хвилі б’ють в ефір».

Ода була включена в збірник «Риторика» в 1748 році. Поет не раз вносив правки у вірш, намагаючись досягти стрункості наукової думки. В результаті він створив чудову оду, в якій гармонійно поєднуються роздуми науковця та лірика.