Аналіз повісті Абрамова «Поїздка в минуле»

Творчість Федора Абрамова, відомого письменника і критика, стало відомо в повному обсязі широкому колу читачів в 1993 році, вже після його смерті.

У чому ж особливість творів цього автора? Він показує нам найскладніші історичні віхи в історії країни. Ми бачимо російське село в роки Великої Вітчизняної війни і після неї. В основній масі його творів порушується також тема колективізації та розкуркулення кращих людей з селянства.

1974 рік був ознаменований появою у творчості Абрамова самого значущого та значного твору – повісті «Поїздка в минуле». Правда, за життя автора її так і не видали, читачам це твір стало відомо тільки через 15 років.

Я вважаю, що це творіння значно виділяється на тлі інших. На її сторінках лаконічно і водночас повно представлений гострий конфлікт, який міг виникнути тільки в соціальних умовах радянської Росії.

Всі свою увагу письменник спрямував не на події, якими, безумовно, багата життя людини, а на усвідомлення, на психологію людей. Він яскраво і влучно показав, яким чином політика того часу безжально втручалася в життя простої людини і рушила його подання, повністю змінюючи всі пріоритети і орієнтири.

У повісті вже порушувалися такі гострі теми, які чітко і виразно позначилися лише в сучасний час: ламає долі колективізація і доводить до загибелі розкуркулення, важкий тиск радянської ідеології, фанатизм революціонерів.

Центральним елементом сюжету повісті стає життя головного героя, конюха Никифора Кабылина, більше відомого під ім’ям Микши. Кабылин стає заручником свого минулого. Сліпа віра в дядьків, які провели життя під червоним прапором, раптом дала тріщину, вийшли назовні всі непривабливі сторони.

Виявилося, що благородні й відважні родичі насправді такими не були. Про їх страшних діяннях знають всі навколо, ось тільки Микше це було невідомо. Страшна правда стала справжнім потрясінням для Микши, вона зламала його життя, не дозволила піти далі.

Дивіться також:  Аналіз назви повісті Абрамова «Поїздка в минуле»

Як стало відомо, Мефодій Кабылин стратив людей ні в чому не винних буквально «цілими пачками». Що стосується дядька Олександра, то його геройська смерть – справжнісінький міф. Насправді він був убитий братом зґвалтованій ним п’ятнадцятирічної дівчинки.

А адже Микша заради них зрадив свого рідного батька, чесного і доброго людини. Як же тепер жити з цим усвідомленням, з муками совісті, адже і покаятися він не може, батько давно в могилі?

Кабылин відправляється в подорож по своєму минулому, проходить слідами рідної людини, і всі зустрінуті їм люди в один голос підтверджують, яким гарним і цим він був. Герой роздавлений і зломлений, він йде на могилу батька, а адже раніше жодного разу не був. Тут він і гине, тому що з таким усвідомленням просто неможливо далі жити.

Абрамов на сторінках своїх творів піднімає гострі та нагальні проблеми, про які він знає зсередини. І робить це майстерно.