Аналіз поетичної збірки Бальмонта «Зелений вертоград. Слова поцілункові»

З побоюванням відкривали віддані читачі Костянтина Дмитровича Бальмонта його новий збірник під назвою «Зелений вертоград. Слова поцілункові». Попередні творіння показали, що поет звернув з шляху, який сам же і визначив для російської поезії, але завдання виявилася непідйомною.

«Зелений вертоград» — новий виток потрясінь і блукань Бальмонта з «поетичним полів», на виході має чудовий смак. Відправка традиційно походила від чужого творчості. В цей раз народного. Автор майстерно переймає його властивості і красу. Чужі створення знаходять відображення в поезії поета. І тепер досить вдало. Такий успіх, швидше за все, пов’язаний з тим, які зразки взяв Бальмонт для наслідування. Можливо, в перший раз за весь час він вибрав те, що було близько його творчості.

Якщо давати йому характеристику, то твори поета гостро ліричні. Тому епос йому зовсім не підходить. Чужі і стихії Мексики і Китаю. У «Вертограде» ж автор показує відображення тієї країни, яка близька його думкам і таємниць, знаходить безпосередній відгук у його снах.

Задум Бальмонта при написанні «Зеленого вертограда» такий: поет хоче познайомити читачів з піснями розкольників. Ці твори хлистів позбавлені штучності, але все ж, як не крути, вони стали виходом з витонченої душі.

Внутрішню силу цих пісень називають по-різному, хтось вважає її своєрідним сп’янінням, інші ж – справжнім божевіллям. Хлисти передають своє відчуття світу через образи й алегорії. Таке сприйняття дуже близько до символізму, напряму, в рамках якого творив Костянтин Сергійович Бальмонт.

Распевцы називають тих, хто вірує в Бога, «царським садом», в якому живуть «божі пташки» — білі голуби. А деякі громади особливі, їх населяють справжні пророки або пророчиці. Слухаючи ці пісні, ми бачимо образи молільників у білих ризах і хусточках. Ці символічні риси дуже близькі поезії Бальмонта. Та й весь світогляд в цілому. Костянтин Сергійович слідом за хлистами вважав, що екстаз дає прозріння і дозволяє зрозуміти сенс світу. Поет дотримується такої ж точки зору – побачити Бога можна в таїнстві плоті. Таких зізнань безліч різних книгах Бальмонта. І вірші «Зеленого вертограда» не стали винятком. Вони настільки тісно пов’язані з пісенними текстами хлистів, що часом повторюють цілі шматки з них. Звичайно, ніхто не применшує гідності поета, який вніс і свою індивідуальність.

Дивіться також:  Аналіз поетичної збірки Бальмонта «Злі чари»

Не можна сказати, що він просто переказував ці оригінальні пісні. Немає. Він творив. Просто брав зразок і створював свій новий твір на його основі.

Це в першу чергу стосується форми. Вірші распевцев не римовані, чого не скажеш про творах поета. Він чітко стежив за наголосами і вкладав ті ж самі теми у чіткі правильно організовані рядка.

Хоча слід віддати шану поету, звучання наспівів хлистів він все ж зумів передати, тому форми віршів аналізованого збірки мають цікаві і абсолютно нові розміри.

Таке у Бальмонта відбувається вперше, адже раніше він віддавав перевагу готовим, можна сказати, побитим зразкам. І творив за ним, не виходячи за прийняті рамки.

Слід відзначити і той факт, що у Костянтина Сергійовича в цьому збірнику віршів є й такі, які вийшли невдалими: в плані розміру, строфи або ж наповнюють виразів, надто вже майстерних для народної поезії. Особливо це стосується другої частини збірки, яка багато в чому стає повторенням першої. Її можна було взагалі прибрати або ж скоротити. Але все ж «Зелений вертоград» гідний імені поета – Бальмонта Костянтина Сергійовича.