Аналіз оповідання Солженіцина «Один день Івана Денисовича»

Солженіцин у своїй розповіді «Один день Івана Денисовича» хоче показати читачеві, яким несправедливим і жорстоким був післявоєнний світ для «зрадників батьківщини». Причому будь-незалежно від займаної посади і статусу в суспільстві, міг опинитися на місці Шухова. Укладений Щ-854 не був зрадником, а навпаки, він «воював» до останнього, але був узятий в полон ворогом, звідки згодом утік. Якби Шухов не зізнався в цьому, а придумав для військових начальників іншу «легенду», то не опинився б у сталінських таборах.

У місцях позбавлення волі, укладених теж на кожному кроці підстерігала загроза і несправедливість. Загроза полягала в тому, що вони кожен раз піддавалися ризику опинитися в карцері, в якому умови «побуту» ще гірше, ніж у звичайній в’язниці. А несправедливістю було як саме ставлення наглядачів в’язниці, так і те, що всім ув’язненим доводилося працювати у важких умовах. Керівництво таборів виводило їх на будівництво кінотеатрів, лікарень та інших об’єктів. Ув’язненим доводилося так само самостійно розмежувати колючим дротом місця, де далі буде прилягати територія тюремного табору. Це було дуже символічно, самим собі ставити межу, за яку мало кому вдасться вийти.

Солженіцин показує, як складно буває в таких жахливих умовах не втратити людську гідність. Як важливо залишатися сильним і душею і тілом, прийняти ситуацію і не нарікати на долю. Адже в такому положенні мало що можна змінити. І все ж, подальша поведінка людини, можуть кардинально вирішити його подальше перебування в таборах. Те, як до нього будуть ставитися в бригаді, в камері і в самій колонії.

Саме таким прикладом для читача стає укладений Щ-854, або Іван Денисович Шухов. Він всіма силами намагається вижити в таборі, і не втратити «свого обличчя». За вісім років, проведених в ув’язненні, він засвоїв багато ніким не писаних правил. Розраховував чоловік тільки на себе, ніколи ні в кого нічого не просив, не скаржився на долю і дотримувався тюремного розпорядку.

Дивіться також:  У чому полягає праведничество Мотрони? (за оповіданням Солженіцина «Матрьонін двір»)

Однак він був майстром «на всі руки», а також по натурі дуже завбачливою людиною. Саме ці якості щодня приносили йому і духовне, і фізичне їжу. А завдяки розважливості, Щ-854 хоч і рахував дні до визволення, але розумів, що зі статтею «зрада батьківщині» його взагалі не відпустять по закінченню строку.

Навіщо ж він зізнався в тому, чого ніколи не робив, адже у нього був вибір?! Так, вибір був – вмерти або жити, але в ув’язненні. Іван Денисович вибрав життя. Йому дали всього десять років колонії. Це теж дуже багато, але наступним, кому «пощастило» потрапити під трибунал з цією статтею, давали вже за двадцять п’ять років ув’язнення.

Автор показує, яке жахливе ставлення уряду до тих людей, які ще недавно готові були віддати життя за свою батьківщину в боротьбі з фашистами. Як гинули від рук своїх же «товаришів». Як чекали і сподівалися, що коли-небудь закінчиться термін, і вони назавжди знайдуть безцінну свободу.